«Народ, що не знає своєї історії , є народ сліпців», – так казав про людство видатний український письменник Олександр Довженко. А й справді – чи може існувати та розвиватися нація, коли, не знаючи минулого, робить ті ж помилки, що й колись. Знаючи цю незмінну істину, країна створює грандіозну медіа продукцію, в основі якої є історичні події.
Одним із найемоційніших та неповторних фільмів про минуле є фільм «Заборонений», продюсеру якого, Романові Бровку, вдалося поєднати неймовірно різні речі: любов і смерть, патріотизм і зраду, щастя і відчай… Такі зовсім не схожі один на одного почуття злилися в єдину картину, яка є повним відображенням політичного, економічного та духовного життя УРСР 1950 – 70-х рр. Непростий тогочасний устрій підкорював своїми велетенськими щупальцями терору багатьох патріотів, перекривав кисень відданим українцям, стирав на попіл дух народу. І нехай комусь здається, що права на висловлювання не було, що радянська влада погубила всіх вільнодумців, та це хибна думка. Звісно, було чимало зрадників, та серед багнюки виднілися діаманти – і таким був Василь Стус.
Не зламаний системою, Василь боровся за країну, однодумців, волю, втрачаючи найдорожче – друзів, сім‘ю, життя. Та чи зможе щось зупинити вільну серцем людину, у якої немає «тюрми» у власних думках і висловлюваннях? Ні, не може. Він страждав, потерпав, та не здавався! Аж до смерті, утверджуючи своїм життям Шевченкове «…караюсь, мучусь, але не каюсь…»
Ця історія є прикладом мужності, патріотизму та нескореності. Вона зачаровує всіх глядачів, торкається їхніх душ і примушує пережити найтонші настроєві ноти фільму. Це не завжди легко, адже сюжет побудований на реальних подіях, а дійсність буває жорстокою. Та попри це стрічка користується неабиякою популярністю, адже створена для широкого загалу: романтики можуть захоплюватись знайомством і коханням Василя та Валентини, вчені – побачити досліджуваний матеріал у медіапросторі, а випускники знайдуть чимало інформації, яку можна використати на ЗНО.
Отже, фільм «Заборонений» Романа Бровка – це складна та водночас правдива історія, що спонукає думати, аналізувати й переживати найрізноманітніші емоції під час перегляду. Здається, що українська кінематографія рухається у правильному напрямку, виховуючи патріотичну та освічену націю.
Рубаняк Оксана ПО-22