Ті, хто навчають, допомагають і підтримують – вчителі, викладачі, професори, вихователі, ба, навіть екскурсоводи з педагогічною освітою, ви – не просто люди, які грають ролі в навчальних закладах. Ви творите мистецтво освіти в класі, і на екскурсії, і у лісі, і вдома, ви ділитеся, показуєте, підтримуєте, надихаєте і тішитеся успіхам. Наші, на перший погляд, поважні, серйозні і розумні професори дуже люблять посміятись, пожартувати і поспівати.
Отож, стрічайте героїв нашої суботної історії. На годиннику восьма ранку, автобус бурчить, гомонить і трясеться в очікуванні сповненого цікавості жовтневого вихідного дня. Потроху сходяться люди, обговорюючи щось своє. Місця в автобусі знаходять “свого” пасажира. Мить – і наш транспорт вирушає в довгоочікувану пригоду викладачів-героїв. Перші півгодини були на диво, тихими – всі сонні і тільки звикають до погідної погоди, кольору й запаху другого дня жовтня. Минаючи дерева, поля, степи і ріки, ми приїхали в Стару Гуту до державної резиденції “Синьогора”.
Погрівшись на сонячній “батареї” наші пригодошукачі зустрічають екскурсовода-свято пана Святослава. Він веде нас до контролю, і через довгі зарощі металошукачів ми вириваємось на “майже заборонену” зону. Дорогою до резиденції президентів України, екскурсовод розказує різні байки, легенди, жарти та історії. Проминувши два озера, населені коропами і пстругами, відмічені в багатьох фотографіях, ми побачили легендарне місце зйомки всіх президентських новорічних привітань.
Ще мить і ми, неувійшовши до палацу президента, дізнаємося план резиденції від пана Святослава. Далі – гуцульські хатинки, тенісний корт і так званий колодязь. Фото з саламандрою, яка ловила ще теплі промені жовтневого сонця, загадали бажання біля дерев’яних статуй Олекси Довбуша і Дзвінки, зробивши багацько фото.
Далі в планах – водоспад Малий Кузьмінець. Уже пробуджені, ми крокуємо по стежці до водоспаду і, пофоткавшись, радісно біжимо до альтанки, щоб підживитися. А діти викладачів, включаючи мене, ясна річ, пішли вивчати територію. Спершу, ми оглянули природнє середовище, потім перевірили, чи ми не спимо, і почали щедро використовувати природні блага. Усі щось своє, а я знайшла море заячої капусти, і з радістю почала її наминати))) Наші батьки в той час, ділилися хлібом-сіллю і хорошим настроєм.
Я помила городину в воді водоспаду, поки панове Володимир, Ярослав, Ігор та ще кілька хазяйновитих чоловіків і жінок чаклували з вогнем, димом, приправами і дарами вкраїнської землі, готуючи на полум’ї славну страву шиш-казан. Вдячна за довіру і честь перемішувати паруючу і шкварчачу страву. Ми поїли, ще раз пофоткались і пішли назад. Знову сівши в наш, уже рідний автобус, ми, ситі й радісні, назбиравши опеньок, голубінок і інших цікавих грибів, вирушаємо до останньої точки рекреаційного маршруту.
Уже приїхали і що ми бачимо? Мамонти чи муммоти (з ними цікава історія). Виявляється, вони бувають і шерстисті і кошлаті), велетенські статуї печерних ведмедів, шаблезубрих тигрів, шерстистих носорогів та чудернацьких доісторичних тварин, по яких лазити можна, але лячно. Усього потроху)
Побродивши по території, ми зустрічаємо нашого екскурсовода Ніко. В дослідницькому екіпіруванні і корковому шоломі, з мікрофоном і коробкою-колонкою він розказує нам про експонати та вимерлих тварин, рептилій і птахів. Кожне має ласкаве і ніжне ім’я та свою історію. Далі експозиція з планетами сонячної системи і етапами розвитку Землі,
Надивившись на тварин, роботів, живих страусів і великих “котиків”, викладачі і діти прощаються з Ніко, ще трохи вештаються територією і вертаються в автобус.
Дорогою до Франківська співаємо народних пісень, дякуємо профспілці і втомлені, але щасливі думаємо, що коли люди збираються разом для радості – то день мусить бути вдалим і щасливим. Коли вчителі щасливі і радісні – щасливий світ. Вітаємо педагогів-туристів, дошкільників і юристів з осінніми святами!
Репортаж Сидорів Марти
