14 листопада студенти Івано-Франківського коледжу ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” спеціальності “Початкова освіта” у супроводі викладачів коледжу (Павелко Р.О., Стамбульська Т.І., Копцюх Н.І., Стасіцька М.В.) відвідали Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка та мали змогу спостерігати за блискучою грою акторів притчі-ораторії ВОНА — ЗЕМЛЯ за новелами Василя Стефаника “Моє слово”, “Виводили з села”,“Марія”, “Сини”, “Діточа пригода”, “Вона – Земля” та ін.
Інсценізація – н.а. України Ростислав Держипільський
Режисура та сценічне рішення – н.а.України Ростислав Держипільський
Режисура – лауреат національної премії України ім. Т.Шевченка Наталія Половинка
Помічник режисера – Андрій Фелик
Діють:
лауреат національної премії України ім.Т.Шевченка Наталія Половинка
заслужений артист України Олег Цьона
А також:
заслужений артист України Олексій Гнатковський
заслужена артистка України Надія Левченко
Артисти:
Віктор Абрам’юк, Андрій Батир, Іван Бліндар, Тетяна Шавкова,
Олексій Лейбюк, Андрій Мельник, Олег Деркач,
Микола Сливчук, Іванна Сірко, Іванна Терлецька,
Мар’яна Тимчишин, Лілія Юськевич
«Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути,
щоби з того вийшла велика музика Бетховена. »
Василь Стефаник
Бог, Мати, Син, Земля, Дорога – святі образи на іконостасі планети. Мученики та праведники історії людства волають про милосердя та любов, про воз‘єднання Матері і Сина, про кінець війни… Вистава-зойк Матері-Землі по убитим дітям, у якій «очищення», трансформація безмежного болю у безмежну віру, у світло творіння Нації відбуваються через сакральне молитовне дійство.
«Біль, переплавлений у Божій любові, перероджується у духовну цілісність, духовне покликання, силу…Це натягнута струна, якої торкається рука генія… Шевченка, Франка, Стефаника і звук цей – передчуття України, якої ми прагнемо…»
(Н.Половинка)
Притча-ораторія “Вона – Земля” за новелами видатного українського прозаїка Василя Стефаника є спільним проектом Франківського драмтеатру та Львівського муніціпального театрального та художньо-дослідницького центру “Слово і Голос”, засновником та художнім керівником якого є відома українська театральна та кіноактриса, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка Наталія Половинка. З Ростиславом Держипільським Наталію Половинку поєднує давня співпраця і спільність громадянсько-мистецьких векторів: саме у цьому творчому тандемі народилися одні з кращих постановок сучасного українського театру “Солодка Даруся” та “Нація” за М.Матіос.
Не менш вдалим продовженням цієї співпраці виявився проект за творами В.Стефаника, де Наталія Половинка виступає не лише співрежисером, але й виконавицею одної з головних ролей.
Інсценізувати твори Василя Стефаника було давньою мрією Ростислава Держипільського. І знаково, що вона здійснилася саме сьогодні, адже саме зараз Стефаник знову “Зазвучав” на повну силу.
Письменник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. “Для нього головним в показі “мужицької розпуки” були не побутові і не політичні,, а універсальні аспекти людського життя”. Отже ці твори – виразники загальнолюдських універсалій на основі українських проблем та конфлікті, адже “списані” з цього грунту.
У соціокультурній свідомості поняття “Україна” нероздільно пов ‘язане з поняттями “Духовність”, “Хресна дорога”, “Жертовність”, “Мучеництво”. Усвідомлюючи цей зв’язок. Ростислав Держипільський вибудовує концепцію сценічного рішення через містичний образ іконостасу мучеників – героїв новел. Таким чином, через сакральне молитовне дійство відбувається “очищення” – трансформація болю та відчаю у непохитну віру та любов до своєї землі.
Наскрізним образом вистави є Марія – матір з однойменної новели, яка вважається одним з кращих творів малої прози ХХ століття. У жінці, яка через подолання святої материнської муки знаходить своє справжнє “я” ми розгадуємо символ України у вирі трагічних подій.
Вистава-притча. Вистава-медитація. Вистава, яка звучить голосом Землі. Сакральне молитовне дійство, що переносить у позачасовий і позапросторовий стан — стан чистих відчуттів — стан очищення… У цій виставі резонує все — енергетика акторів і глядачів, слова, звуки, світло й тінь — і трансформує весь простір і нас самих.
