Наважилися і таки вирушили! Попри вибагливу осінню погоду 21 студент та їхній неймовірний наставник Максимець Богдан Володимирович вирядилися підкорювати гору Грофа. Мандрівка мала на меті ознайомитись з місцями, пов’язаними з природоохоронною діяльністю митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького, боротьбою Української повстанської армії та збройного підпілля Організації українських націоналістів; відзначити Всесвітній день туризму, який за рішенням Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй щорічно святкується 27 вересня. Адже Грофа з її екологічними стежками ще в 1930-х рр. задумувалася Владикою Андреєм як основа майбутнього Українського національного парку природи, який мав об’єднати низку закладених ним заповідників, «що по всі часи стояли б для грядущих поколінь та в яких молодь черпала б любов до рідної землі й училася пізнавати її красу та котрі були б великим невичерпаним джерелом для наукових природничих дослідів і студій та творили б спільну національну цінність».
А що таке щастя? Яке воно на смак – справжнісіньке гірське щастя в Карпатах? В українських Карпатах, рідних Ґорґанах? Які секретні інгредієнти додають до страви під назвою «Щастя в звичайних буденних речах та горах»? Яку незліченну кількість метафор та епітетів використовують для того, щоб написати книгу «Приборкувачі щастя»?
Все наживо. Без масок. Без прикрас, ярликів та стереотипів.
Щастя – це ловити долонями проміння грайливого сонця.
Щастя – це намагатися пояснити автобусному сусіду про космос, інквізицію, державний устрій та нескінченно довгий список непоєднуваних речей.
Щастя – це блукати із посинілими губами. Ні, не через холод. І не з будь-яких інших негативних чинників. Це всього лише смакувати останні пориви літа, яке лишає свої сліди за допомогою кущиків стиглої чорниці.
Щастя – це ступати черевиками на приємну мохову перину дядечка Лісовика.
Щастя – це смажити смаколики на вогнищі та балакати на безглузді теми.
Щастя – це влаштовувати справжнісінькі бої каріматами та сніжками (хтозна – може, ще й на Олімпійських іграх будемо глядіти на ці сміхоти).
Щастя – це натрапити на таємничу хатину для втомлених туристів-відчайдухів.
Щастя – це знайти великий білий гриб, який причаївся серед золотаво-багряної листви.
Щастя – це потоптати зелену траву, жовтогаряче вересневе покривало та білосніжний сніг за декілька годин.
Щастя – це таки видряпатися на вершину та споглянути цю довершеність з висоти 1748 метрів.
Щастя – це пройти 36000 кроків і відчути вибух натхнення та шалений викид гормонів щастя.
Щастя – це звичайні повсякденності-замальовки, які ми розфарбовуємо на власний розсуд. А тепер питання із підвищеною складністю (себто рівень «із зірочкою»): «Якими барвами та техніками користуватиметеся ви, щоб ваш витвір став шедевром всіх часів і народів?»
Від імені мандрівників щиресенько дякуємо директору пластового табору-музею «Сокіл» Семку Володимирові Богдановичу за надану можливість зупинитися у таборі, а також Максимцю Богданові Володимировичу за організацію, супровід та емоції.
Підготувала студентка третього курсу
спеціальності «Право» Анастасія Гуляй
